line

ZSU

karmy

bezviz

 

Измени Одну Жизнь 

Ukrainian English French German Italian Russian

Історична довідка

Сторінки далекого минулого

Історія виникнення міста нерозривно пов’язана з історією заселення Слобідської України. В кінці ХV - на початку ХVІ століття, коли для охорони  південних кордонів Російської держави від спустошливих набігів створювалась військова служба, сторожові пости, засічні лінії.

У 1663 р. приїхав у Бєлгород козачий атаман Яків Степанович Чернігівець і прохав дозволу поселитися з своїми українськими задніпрянськими переселенцями на татарських перелазах по р. Дінцеві на гирлі річки Буликлеї. Пройшов тільки один рік, і той же Чернігівець докладав воєводі у Бєлгороді, що місто він уже сам збудував, назвав його Балаклеєю і що у нього у кріпості та на "посаді" поселилося у 150 дворах 200 сімейств і це число без перестанку  збільшується". Річка, від якої взяло назву нинішнє місто, була названа татарами "Буликлея", що означало по-татарському "рибна річка".

Про це ж зберігаються свідчення й одного з перших літописців Слобожанщини Філарета, який наводить розповідь протоієрея, що прибув разом з козаками: "У минулому (1663) році як ми прийшли під государеву руку з-за Дніпра з тестем свої з бувшим полковником Яковом Чернігівцем, зайняли на пустому місці по р. Донець греблю і побудували млин. На польовій м. Балаклія побудували ми з тестем своїм для  кріпості від військових людей місто і для води греблю".

Балаклія була заснована у 1663 р. як  козацька слобода, 1670 р. по 1677 р. вона була полковим містечком, з 1677 р. - сотенне поселення. У 1765 м. Балаклія  стає центром Балаклійського  комісарства Ізюмської провінції Харківського намісництва.

До складу комісарства входили Зміїв, Андріївна, Попівка, Криничне, Бишкин, Лиман та ін. З населенням 9989 чол.

У 1796 р. Балаклію було передано військовому відомству, населення віднесено до стану військових обивателів. Із цього часу вона стала називатись Ново-Серпуховим (за ім’ям полку, що прибув з підмосковного Серпухова на постійне місце дислокування).

У 1817 р. Балаклія та інші слободи були перетворені на військові поселення, які ліквідували лише у 1857 р.

Балаклія не була слободою, де розвивалась переважно одна галузь виробництва. Балаклійці вирощували хліб, велику рогату худобу, овець, кіз, птицю, викурювали горілку, займалися ремесловими справами - чоботарством, ткацтвом, кравецтвом, ковальством, гончарством. Особливо уподобаною була торгівля -  в центрі Балаклії (нині площа ім. Казмірука) - було збудовано так званий торгівельний ряд: низка добротних, з цегли, магазинів, де продавались в основному виробі ремісників. Поруч постійно працював базар, на якому можна було придбати продовольчі товари на будь - яке уподобання.

Кожного року у Балаклії проходило п’ять ярмарків, масштаб яких досягав рівня всеросійських - тут торгували купці з Росії, Польщі, Німеччини, Криму, Валахії, Кавказу. Про місцевих і казати нічого вони були господарями і розпорядниками величезних торгів. Торгівля стимулювала  розвиток виробництва.

В часи лиховісні

22 червня  1941 року мирне життя було порушене - розпочалася Велика вітчизняна війна. З перших днів війни на фронт пішло близько 14 тис. жителів району.

З фронтів надходили тривожні вісті. Літаки з чорною свастикою на крилах, бомбардуючи Харків, почали  з’являтися над Балаклією. У ці дні балаклійці передали військам 28 автомашин, 41 трактор, 3217 коней та 834 вози. Сіла за штурвал нічного бомбардувальника мужня балаклійка П.П.Прасолова, яка героїчно воювала в складі жіночого Таманського полку. Пілот П.П.Прасолова зробила 426 бойових вильотів. Минуло небагато часу, і ця хоробра жінка була удостоєна високих урядових нагород.

Пішли на фронт і орденоносці С.С.Шишкін, активний учасник громадянської війни, П.П.Горбуль, герой боїв з японськими самураями біля озера Хасан.

Коли майже всі працездатні чоловіки взяли у руки зброю, на плечі жінок, старих і підлітків лягли турботи по господарству та забезпеченню фронту всім необхідним. Вісім тисяч жителів міста споруджували протитанкові рови, окопи на берегах Дінця та інших танконебезпечних напрямках. Копали вдень і вночі, навіть тоді, коли над головами кружляли фашистські стерв’ятники.

У ворога "88 точка" (такою була Балаклія через стратегічні військові об’єкти) значилася на особливому рахунку. Не було такої доби, щоб "Юнкерси" не скидали свій смертельний вантаж на арсенали, а коли невдало потрапляли у ціль, бомбардували навколишні села і місто.

У Балаклії був створений винищувальний батальйон, який ніс патрульну службу, а коли ворог наблизився до міста, влився до Червоної Армії.

24 жовтня 1941 року фашисти з’явилися в передмісті Балаклії - селищі Лагері.

Та місто не здавалося. З кінця жовтня, весь листопад  і початок грудня його захисники, воїни 44-ї  і  270-ї стрілецьких дивізій, вели кровопролитні бої з ворогом.

У цей час у лісах на правому березі Дінця розпочав бойові дії партизанський загін №10. Він був організований ще в серпні 1941 року. Командиром загону був призначений колгоспний агроном Микола Вербицький, комісаром - Іван Пилипович Колотилов, секретарем парторганізації - Іван Кузьмич Разіньков. У його складі воювали Т.І.Козуб, Т.Н.Коновал, І.Т.Коновал, Г.І.Кравченко, Ф.М.Тарасенко, І.І.Горлач, К.О.Винник, П.А.Білокопит та інші - всього 29 чоловік.

Перша сутичка народних месників з фашистами, які вислали розвідку до Мілової та Лагерів, відбулася 25 жовтня.

9 грудня ворог вдерся до міста. З часу окупації і до 22 травня 1942 року народні месники Балаклії  воювали з ворогом у складі військ 6-Ї армії генерала А.М.Городнянського.

Як і скрізь на окупованій радянській території, німці почали з арештів, розстрілів мирних людей, пограбувань, руйнувань. Вони спалили, перетворили в руїни Будинок культури, приміщення держбанку, школу медпрацівників, інші споруди.

За час свого "господарювання" окупанти розстріляли 200 балаклійців, 378 юнаків і дівчат загнали на каторгу до Німеччини.

Бої за визволення Балаклії почалися 5 лютого 1943 року, коли з’єднання 6-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Ф.М.Харитонова увірвалися на її східну околицю. Особливий героїзм у боях за місто виявили бійці й офіцери 172-ї, 263-ї стрілецьких, 35-ї стрілецької гвардійської дивізій та інших військових частин. Радянське Інформбюро 7 лютого 1943 року повідомляло: "6 лютого на Україні наші війська в результаті жорстоких боїв оволоділи залізничною станцією Лисичанськ, містом і залізничною станцією Барвінкове, містом і залізничною станцією Балаклія".

У ніч на 8 лютого велике угруповання ворога, яке залишилось у тилу наших військ, зробило спробу прорватися через Балаклію на Харків. У районі так званого Торохтієвого мосту і на вокзалі зав’язався останній, найбільш кровопролитний бій за місто. У ньому брали участь тилові підрозділи 172-ї стрілецької дивізії, які залишились в місті, до них приєднались бійці партизанського загону №10. Навіть бувалі солдати і офіцери, сам командуючий армією Ф.М.Харитонов, оглядаючи поле бою, говорили, що не бачили такого страшного побоїща. На невеликому відтинку шляху залишилися понад 500 убитих ворожих солдатів і офіцерів, до сотні коней. Багато військової техніки.

У боях за місто Балаклію відзначилися бійці гвардійської кавалерійської дивізії. Насмерть стояли кіннотники, а місто німцям не віддали. На його вулицях героїчно загинув комісар 15-го стрілецького корпусу полковник І.М.Ростовцев, лейтенанти Л.С.Алієв, К.М.Муканов. На честь їх названі вулиці міста, а центральна площа міста носить ім’я  Івана Микитовича Ростовцева.

8503 балаклійців  не повернулися з Великої Вітчизняної війни і їхні прізвища занесені до "Книги пам’яті" Балаклійського району.

Роки відбудови

Війна відступила від рідного дому, треба було думати, як жити. Тепер навіть важко уявити, у яких умовах доводилося працювати в той перший після звільнення міста і району  рік. У колгоспах "Червоний Січень" та імені Сталіна, що були підпорядковані міській Раді, не залишилося  ніякого реманенту, жодної корови чи бичка, землю копали лопатами не тільки під городні культури, а й під зернові. На кожному кроці людей чекала небезпека, бо земля була густо нашпигована мінами, гранатами, патронами. Не вистачало насіння для засіву. Допомога прийшла із Сибіру. За десятки кілометрів по бездоріжжю носили люди на плечах посівне зерно і засівали поля. Згодом Балаклійська МТС одержала з інших республік  29 тракторів, з Казахстану прибула  перша череда корів для відновлення громадського стада.

Життя поступово входило в нормальну течію. Розпочалися відбудовчі роботи. Восени 1943 року в Балаклії до ладу став  райпромкомбінат, у якому працювали цехи – деревообробний, з пошиття та ремонту взуття і одягу, виробництва крейди, вапна та інших будівельних матеріалів. Відновили роботу райхарчкомбінат, підприємство "Арсенал"…

Часи змінювалися і Балаклія напередодні свого трьохсотріччя вступила у період розвитку, який готував їй долю найбільшого у Харківській області індустріально-аграрного району.

Підґрунтям такого стрімкого економічного та соціально-культурного злету Балаклійщини стали природні фактори - багатющі поклади енергетичних ресурсів: природного газу і його супутника - конденсату та сировину для виробництва цементу й інших будівельних матеріалів.

Місто Балаклія збагатилося селищами Дружба і Нафтовиків, з’явилися перші заасфальтовані вулиці - ім. Горького, Кірова, Жовтнева, річки Балаклійку і Сіверський Донець перетнули сучасні капітальні мости. Потім були заасфальтовані вул. Леніна, Перемоги, Куйбишева, Привокзальна, Шевченка, Першотравнева, прокладені тротуари, реконструйована площа ім. Ростовцева.

Шебелинка дала поштовх будівництву на північно - західній околиці міста велета будівельної індустрії - Балаклійського цементного заводу. Будівництво розпочалося у 1959 р. Перша технологічна лінія стала до ладу у червні 1963 р. У 1968 р. завершено будівництво заводу по виробництву шиферу, азбоцементних труб, пізніше - керамзиту.

У 1972 р. всі ці виробництва об’єднані у Балаклійський  цементно-шиферний комбінат

У 1963 році в місті до ладу стала автоматична телефонна станція. У цьому ж році селище міського типу Лагері увійшло в межі міста.

Дальшого розвитку набувала переробна промисловість. З 1938 року у місті діє хлібокомбінат, із 1946 р. - завод продтоварів, із 1968 – місьмолокозавод.

Це був зоряний час Балаклії.

Обличчя міста стало справді міським. Зникли древні забудови. Виросли багатоповерхові житлові будинки, корпуси центральної районної лікарні, Палацу спорту,  школи - інтернату, музичної школи, загальноосвітніх середніх шкіл № 1, 2, 3, 5, 6, дитячого комбінату (сьогодні - це педагогічний коледж Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди), соцмістечка.

У 1963 році розпочалася газифікація міста. Запрацювали банно-пральний комбінат, хімчистка, торговий центр, універмаг, "Дитячий світ", нові гастрономи.

Розвиток економіки стимулював зростання населення. Якщо у 1926 році у Балаклії проживало - 7837 чол., то у 1966 - вже 30200 чол.

На час ювілею (2003 р.) у районі і м. Балаклія діяло 18 промислових підприємств, які виробляли широкий асортимент продукції: цемент і шифер, газ, бензин, дизпаливо, деревину, і продовольчі товари для внутрішнього та зовнішнього ринку.

Успішна діяльність підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках допомагає значному залученню інвестицій в економіку району, у тому числі й іноземних.

Хронологія історичних дат і подій

1571р. - вперше в історичних джерелах згадується про встановлення сторожки на території нинішньої Балаклії;

1663р. - переселенці з правого берега Дніпра на чолі з козацьким отаманом Яковом Черніговцем засновують Балаклію;

1663р. - засноване сел. Андріївка;

1665р. - Балаклія спалена татарами;

1671р. - засноване с. Залиман;

1671р. - засноване сел. Савинці;

1678р. - збудовано храм Святого Миколи в Балаклії;

1682р. - засноване с. Пришиб;

1684р. - засноване с. Шебелинка;

1685р. - перші згадки про с. Гусарівка;

1685р. - перші згадки про с. П’ятигірське;

1686р. - перші згадки про с. Мілова;

1689р. - засноване с. Чепіль;

Кінець XVII ст. - засновані Яковенкове, Петрівське;

1700р. - засноване с. Протопопівка;

1705-1708рр. - участь балаклійців у повстанні під проводом К.Булавіна;

1709р. - в с. Пришиб перебував Петро І під час поїздки до Азова;

1731р. - з’явилась перша церковно-приходська школа при Балаклійській Успенській церкві;

1732р. - за переписом у Балаклії налічується 1186 чол.;

30-і рр. XVIIІ ст. - засновані Лозовенька, Асіївка;

1759р. - споруджено кам’яний храм Успенія Божої матері;

1765р. - ліквідація полкового устрою на Слобожанщині і перетворення Балаклії на центр комісарства Ізюмської провінції Слобідсько-Української губернії;

1773-1775рр. - участь балаклійців у селянській війні під проводом Омеляна Пугачова;

1773р. - у Балаклії налічується 5081 житель;

1780р. - Балаклія входить до складу Ізюмського повіту Харківського намісництва;

1783р. - засноване с. Бригадирівка;

1796р. - Балаклія стає волосним центром Зміївського повіту Слобідсько-Української (а з 1835р. - Харківської) губернії;

1829р. - народився письменник Г.П.Данилевський в с. Пришиб;

1869р. - народився відомий географ Яків Едельштейн в м. Балаклія;

1873р. - народився відомий лікар-ортопед Михайло Зеленін в с. Лозовенька;

1889р. - народився відомий художник-графік Всеволод Аверін в с. Чепіль;

1900р. - народилася видатна співачка О.А.Петрусенко (Ксенія Бородавкіна) в м. Балаклія;

1905р. - народився відомий перекладач, прозаїк, поет Микола Дукин;

1908р. - народився майбутній перший секретар ЦК Компартії України, Герой Соціалістичної Праці П.Ю.Шелест в сел. Андріївка;

1910р. - народився майбутній міністр вугільної промисловості, заступник Голови Ради Міністрів СРСР, Герой Соціалістичної Праці О.Ф. Засядько в с. Чепіль;

1910-1914рр. - будівництво залізниці та залізничних станцій Шебелинка, Балаклія, Савинці;

1911р. - відкрито Балаклійську лікарню, яка започаткувала майбутню районну центральну лікарню;

1915-1917рр. - військову службу в м. Балаклія та сел. Савинці проходить майбутній маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков;

1916р. - в Балаклії встановлено перші телефони, комутатор на 30 номерів належав земству;

1917р. - військова служба в м. Балаклія І.М.Манагарова, у майбутньому генерал-полковника, Героя Радянського Союзу, командувача 53-ю армією, яка в 1943 році звільняла Харків та південно-західну частину Харківської області від німецько-фашистських окупантів;

1919р. (лютий) - в с. Чепіль утворено одну з перших в Україні сільськогосподарську комуну імені Р. Люксембург "Плуг і Молот";

1919р. (березень) - у Балаклії утворена перша артіль городників;

1919р. - у м. Балаклія перебував командувач Південним фронтом Червоної Росії М.В.Фрунзе;

1921р. - у Балаклії засновано перший робітничо-селянський клуб та бібліотеку;

1923р. - Андріївка стала районним центром Ізюмського округу;

7 березня 1923р. - Балаклія стала районним центром Ізюмського округу;

1923р. - Савинці стали районним центром Ізюмського округу;

1926-1940рр. - у м. Балаклія стали до ладу промкомбінат, птахокомбінат, маслозавод, артілі, майстерні тощо, завершена електрифікація;

1929-1933рр. - колективізація сільського господарства;

1931р. - Андріївка увійшла до складу Балаклійського району;

1932р. - засновано Державний артилерійський ремонтно-дослідний завод №2 "Арсенал";

1932-1933рр. - голодомор на Балаклійщині;

1936р. - початок перших розвідувальних пошуків нафти і газу на території району;

1936р. - Балаклію відвідав один із провідних військових діячів СРСР М.М. Тухачевський. Згодом на допитах у НКВС йому це зарахується як шпигунська поїздка на користь фашистської Німеччини;

1938р. - Балаклія одержує статус міста;

1940р. - споруджено і відкрито районний Будинок культури;

1941р. (жовтень) - початок окупації району німецько-фашистськими загарбниками;

10 грудня 1941р. - Балаклія окупована німцями;

6 лютого 1943р. - Балаклію було визволено від німецько-фашистських загарбників;

1948р. - ланковій колгоспу ім. Чапаєва Асіївської сільської ради М.Р.Катихіній за високий урожай пшениці присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці;

1948р. - за умілу організацію сільськогосподарського виробництва звання Героя Соціалістичної Праці присвоєно О.А. Майбороді;

1950р. - завершено відбудову народного господарства району;

1950р. (травень) - відкрито потужне Шебелинське газородовище;

1956р. - початок будівництва селища газовиків і буровиків Червоний Донець;

1959р. - за відкриття унікального газородовища в Шебелинці вчені і геологи М.П. Балуховський, Б.С. Воробйов, М.О. Горєлов, В.Р. Литвинов, Л.С. Палець та С.Є.Черпак удостоєні Ленінської Премії;

1959р. - селище Савинці та ряд інших населених пунктів увійшли до складу Балаклійського району;

1960р. - початок будівництва Балаклійського цементного заводу;

1960р. - в смт. Андріївка споруджено газопереробний завод;

1962р. - став до ладу Савинський цукровий завод;

1962р. - в смт. Андріївка відкрито швейну фабрику по виробництву дитячого одягу;

1962р. - почала працювати птахофабрика "Курганська";

1963р. - с. Петрівське та ряд інших населених пунктів увійшли до складу Балаклійського району;

29 червня 1963р. - стала до ладу перша обертова піч цементного гіганта;

1963р. - до ладу стала автоматична телефонна станція;

1963р. - розпочалася газифікація міста;

1967р. - у райцентрі збудовані готель "Ювілейний" та Комсомольська гірка;

1968р. - розпочав свою роботу Балаклійський міськмолокозавод;

1968р. - здані в експлуатацію заводи по виробництву шиферу і азбоцементних труб.

1970р. - засновано хоровий колектив цементників "Джерело";

1973р. - машиніст БЦШК Г.М.Павленко за трудову звитягу удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці;

1989р. - введено в експлуатацію адміністративну будівлю (сучасна будівля Балаклійської районної державної адміністрації та Балаклійської районної ради);

1991р. - за особистий героїзм в Афганській війні звання Героя Радянського Союзу удостоєний М.П.Хоршунов - уродженець с. Мілова;

1992р. - відкрито Балаклійський ліцей;

1995р. - відкрито Балаклійський коледж (Балаклійський комунальний заклад "Харківська гуманітарно-педагогічна академія" Харківської обласної ради);

2000р. - у смт. Червоний Донець збудовано п’ятиглаву церкву Архангела Михаїла;

2001р. - створена інформаційно-видавнича компанія "Балаклійщина", до складу якої входять редакції газет "Вісті Балаклійщини", "Сім днів", ДП "Об’єктив" (радіомовлення), друкарня;

2002р. - площа Центральна у м. Балаклія перейменована у площу ім. В.Й.Казмірука;

2003р. - у структурі Балаклійського коледжу відкрито навчальний заклад нового типу - колегіум;

2003р. (серпень) - до 340-річниці заснування м. Балаклія та 80-річниці заснування Балаклійського району на площі ім. В.Й.Казмірука відкрито пам'ятник Великому Кобзареві Т.Г.Шевченку;

2004р. (серпень) - почав свою роботу самий сучасний завод в Європі по виробництву будівельних сумішей - ТОВ з ІІ "Хенкель Баутехнік (Україна)", потужністю 150 тис. тонн в рік;

19 серпня 2011р. - Шебелинського сільського голову Н.О.Мартинову, директора ГПУ "Шебелинкагазвидобування" Ю.Л.Фесенка, голову Балаклійської районної організації ветеранів України О.М.Захарова, директора сільськогосподарського підприємства "Схід-Авіа-Агро" В.М.Білокудрю, за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю, згідно Указу Президента України №822/2011 нагороджено ювілейною медаллю "20 років Незалежності України";

11 жовтня 2011р. - в смт. Червоний Донець було відкрито сучасний, європейського рівня фізкультурно-оздоровчий комплекс "Газовик";

14 жовтня 2011р. - до 100-річчя Балаклійської центральної клінічної районної лікарні на території закладу було відкрито паркову зону з пам’ятною алеєю;

2012р. (червень) - Прем’єр-міністр України М.Я.Азаров відкрив нову компресорну установку на Червонодонецькій газокомпресорній станції;

19 вересня 2012р. - голову Балаклійської районної ради С.І.Масельського за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Харківської області, вагомі трудові досягнення та високу професійну майстерність, згідно Указу Президента України №549/2012 нагороджено орденом "За заслуги" ІІ ступеня;

2012р. (жовтень) - в с. Морозівка відкрито сучасний комплекс з виробництва компосту для вирощування шампіньйонів.